Чи може цивільна дружина/ чоловік успадкувати майно?

/в /от

Перехід прав та обов’язків померлої особи здійснюється за законом або за заповітом. У випадку спадкування за заповітом остання воля спадкодавця є визначальною, і він має право самостійно визначити коло осіб, які отримають його майно. Натомість спадкування за законом для осіб, що перебували у фактичних шлюбних відносинах (цивільних чоловіка чи дружини), є ускладненим, оскільки такі особи не належать до спадкоємців першої черги. За відсутності зареєстрованого шлюбу вони мають право на спадкування у четвертій черзі.

Щоб отримати цю можливість, необхідно у судовому порядку довести факт проживання із спадкодавцем однією сім’єю не менше як 5 років до часу відкриття спадщини. Лише після задоволення судом заяви та у разі відсутності спадкоємців попередніх черг, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, цивільна дружина/чоловік отримують право на спадкування.

Які існують виключення для зміни черговості спадкування?

У деяких випадках тривале проживання однією сім’єю є досить вагомим фактором для того, щоб зробити виключення та надати особі право спадкувати раніше.

Відтак черговість одержання за законом права на спадкування може бути змінена нотаріально посвідченим договором заінтересованих спадкоємців, укладеним після відкриття спадщини (тобто особи з четвертої черги у разі домовленості зможуть спадкувати разом з особами першої черги). Проте цей договір не може порушити прав спадкоємця, який не бере у ньому участі, а також спадкоємця, який має право на обов’язкову частку у спадщині.

Крім того, особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Як довести факт проживання у цивільному шлюбі?

Визнати пару такою, що проживала однією сім’єю, можна лише за наявності сукупності підтверджувальних фактів.

Доказами, які доводять серйозність стосунків та наявність взаємних прав та обов’язків є:
· спільне проживання чоловіка і жінки;
· спільний побут;
· взаємні права і обов’язки;
· купівля майна для спільного користування;
· участь у витратах на утримання житла, його ремонт;
· надання взаємної допомоги;
· наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням;
· інші обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Отже, цивільний шлюб, попри свою поширеність у сучасному суспільстві, не надає автоматичних юридичних гарантій, особливо у питанні спадкування. Лише доведення факту спільного проживання однією сім’єю може стати підставою для визнання права на спадок, проте цей процес є складним і потребує відповідного судового рішення.

Адвокат Максим Хартов

Що варто знати спадкоємцю, аби не втратити право на спадкування?

/в /от

Можливість реалізувати своє право на спадкове майно залежить від – часу, місця відкриття спадщини, строки у які потрібно подати заяву на її відкриття. Спадкоємець ризикує втратити таке право, якщо без поважних причин не подасть заяву на прийняття спадщини вчасно.

Час відкриття спадщини

Згідно зі статтею 1220 Цивільного кодексу України (далі – Кодекс) спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

У випадку, якщо протягом однієї доби померли особи, які могли б спадкувати одна після одної, спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з них. Такий підхід до відкриття спадщини і у випадку, якщо кілька осіб, які могли б спадкувати одна після одної, померли під час спільної для них небезпеки (стихійного лиха, аварії, катастрофи тощо).

Місце відкриття спадщини

Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.
Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини. Якщо об’єктів нерухомого майна декілька місцем відкриття спадщини є місцезнаходження одного із об’єктів цього майна на вибір спадкоємців.

За відсутності нерухомого майна місцем відкриття спадщини є місцезнаходження основної частини рухомого майна, наявність якого може бути підтверджено свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу, випискою з реєстру власників іменних цінних паперів, ощадною книжкою, договором банківського рахунку тощо.

Після смерті військовослужбовців строкової служби, а також осіб, які навчалися в навчальних закладах, що розташовані поза місцем їх проживання, місцем відкриття спадщини визнається те місце, де вони проживали до призову на строкову військову службу або до вступу до відповідного навчального закладу.

Якщо особа проживала у будинку-інтернаті для громадян похилого віку та осіб з інвалідністю, іншому закладі соціального призначення, місцем відкриття спадщини вважається місцезнаходження відповідного закладу.

У разі, якщо особа утримувалася в установі виконання покарань, місцем відкриття спадщини вважається останнє місце проживання до застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або відбування покарання.

Після смерті фізичної особи, яка проживала на території монастиря, храму, іншої культової будівлі, місцем відкриття спадщини вважається місцезнаходження відповідної будівлі (пп. 1.12. п. 1 глави 10 розділу II Порядку).

Якщо спадкодавець мав останнє місце проживання на території іноземної держави, місце відкриття спадщини визначається відповідно до Закону України «Про міжнародне приватне право».

Спадкова справа заводиться нотаріусом за місцем відкриття спадщини, або будь-яким нотаріусом незалежно від місця відкриття спадщини у випадках, якщо місцем відкриття спадщини є населений пункт, на території якого органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, територія, на якій ведуться активні бойові дії, або тимчасово окупована російською федерацією територія, щодо яких не визначено дату завершення бойових дій або тимчасової окупації, дату відновлення здійснення своїх повноважень органами державної влади у повному обсязі.

Для того, щоб дізнатися, чи вже відкрита спадкова справа та де, можна звернутися до будь-якого нотаріуса зі свідоцтвом про смерть або іншим документом, що підтверджує факт смерті заповідача, спадкодавця, який за допомогою Спадкового реєстру може отримати цю інформацію.

Хто має право на спадкування: перелік осіб

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (стаття 1223 Кодексу).

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Але прийняття і відмова від прийняття спадщини можуть мати місце щодо всього спадкового майна. Спадкоємець не вправі прийняти одну частину спадщини, а від іншої частини відмовитись. Спадкоємець, який прийняв частину спадщини, вважається таким, що прийняв усю спадщину.

Зауважуємо, що спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Тобто протягом 6 місяців від дня відкриття спадщини.

Згідно з пп. 3.20 п. 3 глави 10 розділу II Порядку факт постійного проживання спадкоємця зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини підтверджується:

· витягом з реєстру територіальної громади;
· довідкою про реєстрацію місця проживання;
· іншим документом, що може підтверджувати відповідний факт.

Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою — четвертою статті 1273 цього Кодексу. Тобто, якщо не було подано заяву про відмову від прийняття спадщини з дотриманням вимог, встановлених законодавством.

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Подання заяви про прийняття спадщини

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Варто зазначити, що заяви про прийняття спадщини або відмову від її прийняття подаються спадкоємцем особисто нотаріусу у письмовій формі. Заяви, складені від імені спадкоємців їх представниками, що діють на підставі довіреностей, не приймаються.

Особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право подати заяву про прийняття спадщини без згоди своїх батьків або піклувальника.

Заяву про прийняття спадщини від імені малолітньої, недієздатної особи подають її батьки (усиновлювачі), опікун.

Подати заяву можна декількома способами:
· Особисто прибути до нотаріуса. У цьому випадку нотаріальне засвідчення справжності підпису на заяві не потрібне.
· Надіслати заяву засобами поштового зв’язку чи надіслати заяву, підписану кваліфікованим електронним підписом або удосконаленим електронним підписом, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису спадкоємця, технічними засобами електронних комунікацій. Справжність підпису на таких заявах має бути нотаріально засвідченою.

Особа, яка подала заяву про прийняття спадщини, може відкликати її протягом строку, встановленого для прийняття спадщини.

Строки для прийняття спадщини

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Якщо виникнення у особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття. Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він продовжується до трьох місяців (стаття 1270 Кодексу).

Тобто протягом вказаного строку спадкоємці мають подати заяви на прийняття спадщини, щоб не було ризику втратити свого права на спадкування.

Адвокат Максим Хартов

Отцовство через суд: процедура, сроки и действия после решения

/в /от

Судебное решение об установлении или оспаривании отцовства — это только часть процесса. Чтобы юридически закрепить или изменить статус отца, необходимо внести изменения в соответствующие документы.

Если отцовство устанавливается через суд

При отсутствии согласия между родителями или невозможности его получить вопрос отцовства решается в судебном порядке. Суд оценивает любые допустимые доказательства — от свидетельских показаний до результатов ДНК-экспертизы.

Кто имеет право обратиться в суд:
· мать ребенка;
· опекун или лицо, фактически его воспитывающее;
· сам ребенок после достижения совершеннолетия;
· мужчина, считающий себя отцом.

Важно учитывать сроки. Если ребенок рожден в браке женщины с другим мужчиной, лицо, считающее себя отцом, имеет один год для обращения в суд. Течение исковой давности начинается со дня, когда оно узнало о своем отцовстве.

Отдельное внимание следует уделить содержанию решения суда. В его резолютивной части должны быть указаны все данные, необходимые для государственной регистрации: ФИО отца, дата рождения, гражданство, а также номер и реквизиты актовой записи о рождении ребенка.

Если отцовство оспаривается

Мужчина, который записан отцом, но не имеет кровного родства с ребенком, имеет право оспорить свое отцовство и исключить сведения о себе из актовой записи о рождении ребенка.
Впрочем, закон предусматривает ограничение. Оспаривание невозможно, если лицо во время регистрации знало, что не является биологическим отцом, или дало согласие на применение вспомогательных репродуктивных технологий в соответствии со статьей 123 Семейного кодекса. Также спор не допускается в случае смерти ребенка.

Действия после вступления решения в законную силу

Судебное решение не изменяет данные в свидетельстве о рождении автоматически.
После вступления решения в законную силу необходимо обратиться в отдел ГРАГС с заявлением о внесении изменений в актовую запись. Подаются:
· реквизиты решения суда (его копия, если оно принято иностранным судом),
· паспорт заявителя,
· оригинал свидетельства о рождении ребенка.

После внесения изменений орган ГРАГС выдает новое свидетельство с актуальными сведениями.
Адвокат Максим Хартов

Що відбувається з виконавчим провадженням у разі смерті боржника?

/в /от

Смерть боржника не означає автоматичного припинення виконавчого провадження.

Законодавство України та правова позиція Великої Палати Верховного Суду передбачають, що в таких випадках першочергово має бути вирішено питання процесуального правонаступництва, тобто заміни сторони у виконавчому провадженні

Яким чином здійснюється заміна сторони у виконавчому провадженні?

У разі смерті боржника виконавче провадження підлягає зупиненню, а не закінченню.

Закінчення виконавчого провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 39 цього Закону можливе лише у випадках, коли:
· відсутні спадкоємці;
· відсутнє майно, на яке може бути звернене стягнення;
· або відповідні правовідносини не допускають правонаступництва.

Таким чином, закінчення виконавчого провадження у зв’язку зі смертю боржника можливе лише після встановлення відсутності правонаступників або відсутності майна, що може увійти до складу спадщини.

Якщо правовідносини допускають правонаступництво, державний виконавець за власною ініціативою або за ініціативою стягувача чи іншої заінтересованої особи звертається до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження — померлого боржника — його правонаступниками (спадкоємцями). При цьому він зупиняє провадження, керуючись пунктом 5 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження».

На підставі ухвали суду державний виконавець виносить постанову про заміну сторони та продовжує виконавчі дії вже щодо спадкоємців.

Межі відповідальності спадкоємців

Стягнення може бути звернене виключно на майно, яке перейшло до спадкоємців у порядку спадкування.

Відповідно до ст. 1282 Цивільного кодексу України:
· спадкоємці відповідають за борги спадкодавця лише в межах вартості отриманого спадкового майна;
· кожен спадкоємець несе відповідальність пропорційно своїй частці у спадщині;
· у разі неотримання спадкового майна обов’язок відповідати за боргами померлого не виникає;
· особа, яка відмовилася від спадщини, не несе жодної відповідальності за зобов’язаннями спадкодавця.

Арешт майна після смерті боржника

У разі смерті боржника арешт на його майно, накладений у межах виконавчого провадження, як правило, може зберігатися на період зупинення виконавчого провадження.

Наявність арешту в державних реєстрах може бути підставою для відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину — до моменту:
· заміни боржника його правонаступниками;
· або зняття арешту в установленому законом порядку.
·
Правова позиція Великої Палати Верховного Суду

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що смерть боржника слід розглядати як вибуття сторони виконавчого провадження, а не як безумовну підставу для його закінчення. Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 523/2357/20 (провадження № 14-11цс22).

Велика Палата дійшла висновку, що:
· грошові зобов’язання боржника входять до складу спадщини;
· процесуальне правонаступництво у виконавчому провадженні у разі смерті боржника є можливим, якщо правовідносини це допускають;
· державний виконавець у такій ситуації зобов’язаний зупинити виконавче провадження та ініціювати питання заміни сторони.

Якщо навіть виконавче провадження було закінчене у зв’язку зі смертю боржника, і виконавець при цьому не врахував вимоги законодавства щодо можливого правонаступництва, постанову про закінчення виконавчого провадження можна оскаржити у суді. У разі задоволення скарги судом можна вирішувати питання щодо заміни сторони виконавчого провадження правонаступником.

Адвокат Максим Хартов

Передача недвижимости вместо алиментов: что предусматривает закон?

/в /от

Закон возлагает на родителей обязанность содержать ребенка до достижения им совершеннолетия, а в отдельных случаях — до 23 лет, если он продолжает обучение.

Если алименты не платятся

Для лиц, уклоняющихся от уплаты алиментов, предусмотрены принудительные меры воздействия, в частности:
· блокировка банковских счетов;
· арест имущества;
· ограничение в правах;
· гражданская, административная и уголовная ответственность.

Альтернатива ежемесячным выплатам

В то же время закон допускает другой способ урегулирования вопроса содержания ребенка. При согласии органа опеки и попечительства родители могут заключить договор о прекращении права на алименты в связи с передачей ребенку права собственности на недвижимое имущество — квартиру, жилой дом, земельный участок и т. п.

Такой договор подлежит обязательному нотариальному удостоверению.

Имущество может быть оформлено:
· непосредственно на ребенка;
· в общую долевую собственность ребенка и того из родителей, с кем он проживает.
Если ребенку исполнилось 14 лет, он лично участвует в подписании договора.

После заключения такого соглашения обязанность дальнейшего содержания ребенка возлагается на того из родителей, с кем он проживает.

Что важно учесть?

Передача недвижимости освобождает другого из родителей только от регулярной уплаты алиментов. Обязанность участвовать в дополнительных расходах на ребенка — в частности на лечение, развитие или обучение — сохраняется.

Кроме того:
· на имущество, переданное по договору, не может быть обращено взыскание;
· отчуждение такого имущества, если ребенок несовершеннолетний, возможно только с разрешения органа опеки и попечительства.

Адвокат Максим Хартов

Ограничение и лишение права управления: в чем разница и какие последствия для водителей?

/в /от

В повседневной практике водители иногда путают два разных правовых инструмента — ограничение права управления транспортными средствами и лишение права управления. Хотя обе меры приводят к запрету садиться за руль, их основания, процедура применения и правовые последствия кардинально отличаются. Понимание этих различий является ключевым для правильной оценки рисков и защиты своих прав.

Ограничение права управления: следствие невыполненных обязательств

Временное ограничение права управления транспортными средствами не является наказанием за нарушение правил дорожного движения. Это мера принуждения, применяемая в рамках исполнительного производства с целью побудить лицо к выполнению определенных юридических обязательств, чаще всего — погашению долгов.

Основания и порядок применения

Наиболее распространенной причиной является задолженность по уплате алиментов. В соответствии с Законом Украины «Об исполнительном производстве», государственный или частный исполнитель имеет право вынести постановление о временном ограничении должника в праве управления до полного погашения долга.

Ключевые аспекты ограничения:
· Водительское удостоверение — не изымается у владельца.
· Отмена меры — ограничение автоматически снимается после выполнения обязательства (например, уплаты долга).
· Восстановление права — не требует повторной сдачи экзаменов или получения нового удостоверения.

Важно, что информация о таком ограничении вносится в соответствующие государственные базы данных, и управление автомобилем в этот период квалифицируется как правонарушение.

Лишение права управления: наказание за нарушение ПДД

В отличие от ограничения, лишение права управления является видом административного взыскания. Оно применяется исключительно по решению суда в качестве наказания за серьезные нарушения законодательства в сфере безопасности дорожного движения.

Основания и порядок применения

Классическим примером является управление транспортным средством в состоянии алкогольного, наркотического или иного опьянения. По результатам рассмотрения дела суд может принять решение о лишении водителя права управления на определенный срок.

Ключевые аспекты лишения
· Водительское удостоверение — изымается у водителя на весь срок наказания.
· Возвращение права — удостоверение возвращается только после истечения срока лишения и прохождения установленной процедуры.
· Восстановление права — в случаях, предусмотренных законодательством, может требоваться повторная сдача теоретического и/или практического экзаменов в сервисном центре МВД.

Что нужно знать водителю?

Несмотря на разную правовую природу, и ограничение, и лишение права управления имеют общее следствие — управление транспортным средством во время действия запрета является административным правонарушением и влечет за собой ответственность, установленную Кодексом Украины об административных правонарушениях.

Адвокат Максим Хартов

Cписок країн, куди українці можуть поїхати лише з біометричним паспортом

/в /от

Станом на 2026 рік громадяни України мають можливість відвідувати близько 149 країн світу без попереднього оформлення віз або з отриманням дозволу безпосередньо по прибуттю. Основним документом для таких подорожей залишається біометричний закордонний паспорт. Проте безвізовий режим має свої часові обмеження та вимоги до пакета супровідних документів.

Для поїздок у країни Європи за безвізовим режимом стандартний термін перебування становить до 90 днів протягом 180-денного періоду. Цей список охоплює не лише материкову частину, а й віддалені острівні території.

До переліку держав та територій входять: Австрія, Бельгія, Болгарія, Хорватія, Кіпр, Чехія, Данія, Естонія, Фінляндія, Франція, Німеччина, Греція, Угорщина, Ісландія, Італія, Латвія, Литва, Люксембург, Мальта, Нідерланди, Норвегія, Польща, Португалія, Румунія, Словаччина, Словенія, Іспанія, Швеція, Швейцарія.

Також вільний в’їзд діє до Андорри, Ватикану, Монако, Сан-Марино, Ліхтенштейну, Ірландії, Албанії, Боснії і Герцеговини, Чорногорії, Північної Македонії, Сербії, Молдови та Грузії. Окремо виділяються заморські території та автономії: Гренландія, Фарерські острови, Канари, Азори, Мадейра, а також Аруба і Кюрасао.

Азійський напрямок

В азійському регіоні для українців відкриті кордони низки держав, де умови перебування можуть варіюватися від 30 до 90 днів:

· Близький Схід: Ізраїль, Туреччина, Катар, ОАЕ, Палестина.
· Центральна та Східна Азія: Казахстан, Киргизстан, Узбекистан, Таджикистан, Монголія, Гонконг.
· Південно-Східна Азія та Кавказ: Малайзія, Азербайджан, Вірменія, Бруней, Таїланд.

Америка та Океанія

Континенти Північної та Південної Америки пропонують широку географію для власників українських паспортів без необхідності відвідування консульств.

Латинська Америка та Кариби: Бразилія, Аргентина, Чилі, Колумбія, Еквадор, Панама, Перу, Парагвай, Уругвай, Коста-Рика, Нікарагуа, Гватемала, Сальвадор, Гондурас. Також без віз доступні Домініканська Республіка, Ямайка, Гаїті, Барбадос, Антигуа і Барбуда, Гренада, Сент-Вінсент і Гренадини, Сент-Кіттс і Невіс.

Океанія та Африка

У тихоокеанському регіоні доступні Фіджі, Вануату, Кірибаті, Мікронезія та Маршаллові Острови. В Африці безвізовий режим для українців діє в Тунісі, Маврикії та Есватіні.
що, крім паспорта, запитають на кордоні

Наявність біометричного паспорта є обов’язковою, проте не гарантує автоматичного перетину кордону. За даними спеціалізованого порталу , прикордонні служби можуть вимагати підтвердження мети та фінансової спроможності поїздки:

1. Поліс медичного страхування: має покривати весь період перебування.
2. Зворотний квиток: як доказ наміру вчасно залишити країну.
3. Підтвердження проживання: бронь готелю, апартаментів або запрошення від приймаючої сторони.
4. Фінанси: наявність готівки або актуальна виписка з банківського рахунку.

Важливе застереження щодо термінів перебування

Порушення правил безвізового режиму, зокрема перебування в країні понад встановлений ліміт (навіть на одну добу), тягне за собою адміністративну відповідальність. Наслідками можуть бути грошові штрафи, депортація або заборона на в’їзд до країн Шенгенської зони на термін до кількох років. Перед поїздкою рекомендується перевіряти конкретний термін перебування для кожної окремої країни, оскільки він може становити від 30 до 90 днів.

Адвокат Максим Хартов

Як перевірити, чи витрачаються аліменти на дитину?

/в /от

Аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім’я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.

Неповнолітня дитина (від 14 до 18 років) має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання. Неповнолітня дитина має право на самостійне одержання аліментів та розпорядження ними відповідно до Цивільного кодексу України (стаття 179 Сімейного кодексу України (далі – Кодекс)).

Розпорядження аліментами за цільовим призначенням є гарантією реалізації права дитини на належне утримання. Особа, на ім’я якої виплачуються аліменти, зобов’язана використовувати їх виключно в інтересах дитини, зокрема на харчування, одяг, взуття, медичне обслуговування, здобуття освіти, всебічний розвиток та створення гідних умов життя.

Якщо у платника аліментів виникає сумнів стосовно того, що аліменти витрачаються в інтересах дитини, він може звернутися до компетентних органів для здійснення ними перевірки. Частіше такий запит може виникати, якщо розмір аліментів становить значну суму коштів.

Хто здійснює контроль за цільовим витрачанням аліментів?

Контроль за цільовим витрачанням аліментів здійснюється органом опіки та піклування у формі інспекційних відвідувань одержувача аліментів, порядок та періодичність здійснення яких визначаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері усиновлення та захисту прав дітей. За заявою платника аліментів (крім тих, які мають заборгованість зі сплати аліментів) інспекційні відвідування одержувача аліментів здійснюються органом опіки та піклування позапланово, але не більше одного разу на три місяці (частина перша статті 186 Кодексу).

Порядок перевірки

Згідно з Порядком здійснення органами опіки та піклування контролю за цільовим витрачанням аліментів на дитину, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 15.11.2018 № 1713, платник аліментів може подати заяву:

· до районної, районної у місті Києві держадміністрації;
· виконавчого органу міської, районної у місті (у разі її утворення) ради, сільської, селищної ради об’єднаної територіальної громади за місцем проживання одержувача аліментів;
· відповідної служби у справах дітей.

Для підтвердження сплати аліментів разом із заявою платник аліментів обов’язково подає розрахунок заборгованості зі сплати аліментів за останні 12 місяців, а також відомості про місце проживання отримувача аліментів. У разі якщо аліменти на дитину сплачуються не за рішенням суду (за домовленістю між батьками дитини, договір між батьками про сплату аліментів на дитину) платник аліментів надає копії інших документів, що підтверджують сплату аліментів на дитину та їх розмір.

Наявність заборгованості зі сплати аліментів є підставою для відмови платнику аліментів у проведенні інспекційного відвідування одержувача аліментів.

Інспекційне відвідування проводиться впродовж 30 календарних днів з дати надходження заяви платника аліментів. У разі наявності об’єктивних обставин, що унеможливлюють проведення інспекційного відвідування, — не більше ніж 45 календарних днів.

Одержувач аліментів обов’язково інформується про проведення інспекційного відвідування шляхом надсилання рекомендованого листа з повідомленням про вручення не пізніше ніж за 7 календарних днів до запланованого дня його проведення з подальшим узгодженням дати та часу візиту засобами телефонного та/або електронного зв’язку (за можливості).

У рекомендованому листі одержувач аліментів попереджається про адміністративну відповідальність, передбачену статтею 188—50 Кодексу України про адміністративні правопорушення, за створення ним перешкод у проведенні інспекційного відвідування.

У ході проведення інспекційного відвідування здійснюється обстеження умов проживання дитини з метою визначення рівня задоволення її індивідуальних потреб. При цьому береться до уваги розмір аліментів, що сплачуються на дитину.

Також звертається увага на зовнішній вигляд дитини, її загальний стан та самопочуття, інші ознаки, що можуть свідчити про неналежний рівень задоволення її індивідуальних потреб з урахуванням віку, статі, стану здоров’я, особливостей розвитку. Якщо дитина досягла такого віку та рівня розвитку, що може висловити свою думку, проводиться бесіда з нею.

Крім того, служба у справах дітей може звернутися із запитами:

· до закладів освіти, охорони здоров’я або соціального забезпечення, у яких дитина отримує відповідні послуги, щодо стану здоров’я дитини, наявності у дитини необхідного для навчання та виховання приладдя, одягу відповідно до віку та сезону, отримання за потреби соціальних та інших послуг, у тому числі платних;
· до надавачів житлово-комунальних послуг щодо стану їх оплати за місцем проживання дитини.

Чеки, квитанції, довідки та інші документи для підтвердження цільового використання коштів одержувач аліментів може надати виключно за власним бажанням та за умови їх наявності.

Також виключно за власним бажанням одержувач аліментів може надати письмове пояснення щодо цільового використання аліментів, яке долучається до висновку за результатами проведення інспекційного відвідування.

Протягом 5 робочих днів після проведення інспекційного відвідування складається висновок. Копія висновку надсилається платнику та одержувачу аліментів.

Що робити у разі виявлення ознак нецільового витрачання аліментів?

У разі нецільового витрачання аліментів платник має право звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів або про внесення частини аліментів на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України (частина друга статті 186 Кодексу).

Адвокат Максим Хартов

Які особи не можуть перебувати у шлюбі між собою в Україні?

/в /от

Шлюб – це сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану та проживання однією сім’єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов’язків подружжя.

Право на шлюб мають особи, які досягли шлюбного віку – 18 років. За заявою особи, яка досягла 16 років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам (статті 21– 23 Сімейного кодексу України (далі – Кодекс)).

Водночас Кодекс встановлює заборону на укладення шлюбу між собою для певного кола осіб, враховуючи біологічні чи соціальні чинники.

Особи, які не можуть перебувати у шлюбі між собою.

Відповідно до статті 26 Кодексу у шлюбі між собою не можуть перебувати:

· особи, які є родичами прямої лінії споріднення. (Спорідненість — це кровний зв’язок, що базується на спільному походженні від однієї особи або спільного предка, і від наявності якого залежать права й обов’язки. У своїй основі має біологічний фактор. Пряма лінія: батьки й діти, діди й онуки, прабаба, прадід і правнуки);
· рідні (повнорідні, неповнорідні) брат і сестра. Повнорідними є брати і сестри, які мають спільних батьків. Неповнорідними є брати і сестри, які мають спільну матір або спільного батька;
· двоюрідні брат та сестра, рідні тітка, дядько та племінник, племінниця;
· усиновлювач та усиновлена ним дитина. Шлюб між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною може бути зареєстровано лише в разі скасування усиновлення. (Адже згідно зі статтею 207 Кодексу усиновлення це прийняття усиновлювачем у свою сім’ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду, крім випадку, передбаченого статтею 282 цього Кодексу).

Водночас вказаною статтею передбачено, що за рішенням суду може бути надане право на шлюб між рідною дитиною усиновлювача та усиновленою ним дитиною, а також між дітьми, які були усиновлені ним.

Недійсність шлюбу.

Якщо виявиться, що шлюб укладено між особами, яким це заборонено законом, такий шлюб є підставою вважати чи визнати його недійсним.

· Відповідно до статті 39 Кодексу шлюб, зареєстрований між особами, які є родичами прямої лінії споріднення, а також між рідними братом і сестрою, є недісним.
За заявою особи орган державної реєстрації припиняє (визнає недійсною) дію актового запису про шлюб.
· Шлюб між двоюрідними братом та сестрою; між тіткою, дядьком та племінником, племінницею; між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною з порушенням вимог, встановлених частиною п’ятою статті 26 цього Кодексу, може бути визнаний недійсним за рішенням суду.

Під час вирішення справи про визнання шлюбу недійсним суд бере до уваги, наскільки цим шлюбом порушені права та інтереси особи, тривалість спільного проживання подружжя, характер їхніх взаємин, а також інші обставини, що мають істотне значення.

Шлюб не може бути визнаний недійсним у разі вагітності дружини або народження дитини у цих осіб (стаття 41 Кодексу).

Звернутися до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним мають право: дружина або чоловік, інші особи, права яких порушені у зв’язку з реєстрацією цього шлюбу, батьки, опікун, піклувальник дитини, прокурор (стаття 42 Кодексу).

Шлюб є недійсним від дня його державної реєстрації (стаття 44 Кодексу).

Правові наслідки недійсності шлюбу.

Недійсний шлюб (стаття 39 цього Кодексу), а також шлюб, визнаний недійсним за рішенням суду, не є підставою для виникнення у осіб, між якими він був зареєстрований, прав та обов’язків подружжя, а також прав та обов’язків, які встановлені для подружжя іншими законами України.

Якщо протягом недійсного шлюбу особи набули майно, воно вважається таким, що належить їм на праві спільної часткової власності.

Розмір часток кожного з них визначається відповідно до їхньої участі у придбанні цього майна своєю працею та коштами.

Якщо особа одержувала аліменти від того, з ким була в недійсному шлюбі, сума сплачених аліментів вважається такою, що одержана без достатньої правової підстави, і підлягає поверненню відповідно до Цивільного кодексу України, але не більш як за останні три роки.

Особа, яка поселилася у житлове приміщення іншої особи у зв’язку з реєстрацією з нею недійсного шлюбу, не набула права на проживання у ньому і може бути виселена.

Особа, яка у зв’язку з реєстрацією недійсного шлюбу змінила своє прізвище, вважається такою, що іменується цим прізвищем без достатньої правової підстави.

Правові наслідки, встановлені частинами другою – п’ятою цієї статті, застосовуються до особи, яка знала про перешкоди до реєстрації шлюбу і приховала їх від другої сторони і (або) від органу державної реєстрації актів цивільного стану (cтаття 45 Кодексу).

Особливі правові наслідки недійсності шлюбу.

Якщо особа не знала і не могла знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, вона має право:
· на поділ майна, набутого у недійсному шлюбі, як спільної сумісної власності подружжя;
· на проживання у житловому приміщенні, в яке вона поселилася у зв’язку з недійсним шлюбом;
· на аліменти відповідно до статей 75, 84, 86 і 88 цього Кодексу;
· на прізвище, яке вона обрала при реєстрації шлюбу (стаття 46 Кодексу).

Права та обов’язки батьків і дитини, яка народилася у недійсному шлюбі.

Недійсність шлюбу не впливає на обсяг взаємних прав та обов’язків батьків і дитини, яка народилася у цьому шлюбі (стаття 47).

Адвокат Максим Хартов

Як розірвати шлюб з полоненим або безвісно відсутнім в Україні?

/в /от

Обставини, пов’язані із війною, що триває в Україні, не є перешкодою для визнання шлюбних відносин припиненими. Водночас, коли один з подружжя перебуває у полоні або є безвісно відсутнім, процедура розлучення має свої особливості.

Розірвати шлюб за таких обставин можливо двома шляхами:
· якщо людина перебуває у полоні — виключно через суд;
· якщо людина визнана безвісно відсутньою — через ДРАЦС, але за наявності рішення суду про визнання людини безвісно відсутньою.

У випадку, коли один із подружжя в полоні, позов подається до суду за місцем проживання відповідача або за місцем проживання позивача — якщо на утриманні є діти чи позивач не може приїхати за станом здоров’я.
До пакета документів додається копія свідоцтва про шлюб, довідка про перебування в полоні (за наявності), свідоцтва про народження дітей (за наявності), квитанція про сплату судового збору та інші необхідні документи.

Щоб розірвати шлюб із безвісно відсутньою особою, потрібно спершу подати заяву до поліції про її розшук. Потім — звернутися до суду з заявою про визнання людини безвісно відсутньою. Заява може подаватися за місцем проживання заявника, останнім відомим місцем проживання зниклої особи або за місцем знаходження її майна.
У заяві необхідно вказати:
· навіщо потрібне визнання людини безвісно відсутньою;
· обставини зникнення.

Суд може визнати людину безвісно відсутньою, якщо протягом одного року за місцем її постійного проживання немає будь-якої інформації про її місцезнаходження. Якщо неможливо встановити точну дату останніх відомостей про людину, днем початку цього строку вважається 1 день місяця, що настає після того, в якому востаннє надходили такі відомості, а якщо неможливо встановити навіть місяць — з 1 січня наступного календарного року.

Після отримання рішення суду про визнання особи безвісно відсутньою для розірвання шлюбу необхідно звернутися до органу ДРАЦС, подавши туди разом із цим рішенням копію свідоцтва про шлюб, свідоцтва про народження дітей (за наявності) та інші документи — за потреби.

У разі розірвання шлюбу через суд — підтвердженням цього є рішення суду, яке набирає законної сили через 30 днів з моменту ухвалення.

Якщо розлучення відбулося через орган ДРАЦС — видається свідоцтво про розірвання шлюбу.

Адвокат Максим Хартов