Недійсний шлюб, а також шлюб, визнаний недійсним за рішенням суду, не є підставою для виникнення у осіб, між якими він був зареєстрований, прав та обов’язків подружжя, а також прав та обов’язків, які встановлені для подружжя іншими законами України.
Якщо протягом недійсного шлюбу особи набули майно, воно вважається таким, що належить їм на праві спільної часткової власності. Розмір часток кожного Читать/смотреть далее →
Відповідно до статті 17 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина, у тому числі усиновлена, має право на одержання у спадщину майна і грошових коштів батьків або одного з них у разі їхньої смерті чи визнання померлими за рішенням суду. Причому це не залежить від того, чи проживала дитина разом із спадкодавцем.
Дитина, батьки якої позбавлені батьківських прав, не втрачає права на успадкування їхнього майна.
Право на спадкування мають також діти, зачаті за життя спадкодавця і народжені після його смерті та відкриття спадщини.
Гарантії захисту прав дітей як спадкоємців
Закон встановлює додаткові механізми, які забезпечують захист прав дітей у спадкових відносинах.
1. Право на обов’язкову частку у спадщині
Малолітні, неповнолітні та повнолітні непрацездатні діти спадкодавця мають право на обов’язкову частку у спадщині — незалежно від змісту заповіту. Розмір такої частки становить половину тієї частки, яка належала б їм у разі спадкування за законом.
2. Особливості прийняття спадщини
Відповідно до Цивільного кодексу України, малолітні, неповнолітні, а також повнолітні непрацездатні діти спадкодавця вважаються такими, що прийняли спадщину, якщо не відмовилися від неї у встановленому порядку.
Це захищає дитину від втрати майна через юридичну необізнаність або бездіяльність законних представників.
Реалізація спадкових прав неповнолітніми
Законодавство визначає особливий порядок реалізації спадкових прав дітьми.
Неповнолітня особа віком від 14 до 18 років може подати заяву про прийняття спадщини або відмову від її прийняття за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника та органу опіки і піклування. Від імені малолітньої (до 14 років) або недієздатної особи відповідні заяви можуть подавати батьки (усиновлювачі) або опікун.
Важливо знати, що відмова від прийняття спадщини від імені дитини допускається лише за наявності дозволу на це органу опіки та піклування. Ця законодавча норма спрямована на те, щоб запобігти діям дорослих, які могли б суперечити інтересам дитини.
Куди звернутися для оформлення спадщини?
Для оформлення спадкових прав необхідно звернутися до нотаріуса, який відкриває спадкову справу, перевіряє коло спадкоємців та допомагає оформити свідоцтво про право на спадщину.
Юрист Юлия Хартова
Правильно складений і посвідчений заповіт забезпечує реалізацію волі людини щодо долі її майна згідно з нормами закону та допомагає уникнути можливих суперечок між спадкоємцями.
Заповіт – це особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю та здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом.
Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Він може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом, за винятком осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині.
Крім того, спадкодавець має право охопити заповітом права та обов’язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов’язки, які можуть йому належати у майбутньому. Заповіт може стосуватися як усієї спадщини, так і її частини.
Форма та вимоги до змісту заповіту
Заповіт складається у письмовій формі, де зазначаються місце і час складення заповіту, дата та місце народження заповідача.
Документ має бути складений так, щоб розпорядження заповідача не викликало незрозумілостей чи суперечок після відкриття спадщини. За заповітом майно може бути заповідане тільки у власність.
Нотаріус перевіряє, чи не містить заповіт розпоряджень, що суперечать вимогам законодавства.
Заповідач може покласти на спадкоємця, до якого переходить, зокрема, житловий будинок, квартира або інше рухоме чи нерухоме майно, зобов’язання надати іншій особі право користування цим майном або певною його частиною.
Крім того, він може обумовити виникнення права на спадщину в особи, яка призначена у заповіті, наявністю певної умови, як пов’язаної, так і не пов’язаної з її поведінкою. Наприклад: наявність інших спадкоємців, проживання у певному місці, народження дитини, здобуття освіти тощо. Умова, визначена у заповіті, є нікчемною, якщо вона суперечить закону або моральним засадам суспільства.
До заповіту може бути включено розпорядження немайнового характеру. Наприклад: визначення місця і форми здійснення ритуалу поховання заповідача, бажання призначити опіку над неповнолітнім, виконання дій, спрямованих на здійснення певної суспільно корисної мети тощо.
При посвідченні заповіту від заповідача не вимагається подання доказів, які підтверджують його право на майно, що заповідається.
Порядок оформлення заповіту
Заповіт може бути написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Підписує заповіт особисто заповідач.
Якщо заповідач унаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин не може власноручно підписати заповіт, за дорученням заповідача він може бути підписаний іншою фізичною особою. Не вправі підписувати заповіт за заповідача фізична особа, на користь якої заповідається майно.
Також нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним.
На бажання заповідача, а також у випадках, якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватись не менше ніж при двох свідках. Свідками можуть бути особи з повною цивільною дієздатністю. Свідками не можуть бути: нотаріус; особи, на користь яких складено заповіт; члени сім’ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом; особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт. Текст заповіту має містити відомості про особи свідків, а саме: прізвище, ім’я, по батькові кожного з них, дату народження, місце проживання, реквізити паспорта чи іншого документа, на підставі якого було встановлено особу свідка. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому.
Право заповідача на скасування та зміну заповіту
Заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт.
Він має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить.
Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним.
Якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встановлених законом.
Заповідач має право у будь-який час внести до заповіту зміни.
Скасування заповіту, внесення до нього змін провадяться заповідачем особисто і провадяться у порядку, встановленому Цивільним Кодексом для посвідчення заповіту і підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України .
Нотаріус, інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт, свідки, а також фізична особа, яка підписує заповіт замість заповідача, не мають права до відкриття спадщини розголошувати відомості щодо факту складення заповіту, його змісту, скасування або зміни заповіту .
Адвокат Максим Хартов
Усі полонені військові мають статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, тому їхні родини мають право на пенсію.
Пенсія призначається незалежно від страхового стажу зниклого. Дітям пенсія призначається навіть без факту перебування на утриманні.
Хто має право на пенсію: перелік осіб.
Згідно зі ст.36 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», право на пенсію у зв’язку з втратою годувальника мають:
1. Чоловік або дружина, мати чи батько, якщо вони:
· Є особами з інвалідністю;
· Досягли 65 років;
· Досягли пенсійного віку, передбаченого законом.
2. Діти померлого або зниклого годувальника:
· Які не досягли 18 років;
· Які стали особами з інвалідністю до 18 років;
· Які навчаються за денною формою навчання у загальноосвітніх навчальних закладах системи загальної середньої освіти, професійно-технічних, вищих навчальних закладах – до завершення навчання, але не пізніше 23 років (перерва між навчанням не більше 4 місяців).
3. Члени сім’ї, які не працюють і не доглядають за дітьми зниклого годувальника віком до 8 років;
4. Утриманці зниклого годувальника, які були на його повному утриманні (за законом або за рішенням суду);
5. Усиновлені зниклим військовим діти;
6. Неповнолітні діти зниклого військового, які були згодом усиновлені іншим особам.
Коли виникає право на пенсію?
Пенсія призначається через один місяць після внесення особи до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин.
У разі, якщо звернення на пенсію подано протягом 12 місяців із дня виникнення права, пенсія призначається з дня виникнення права. Якщо пізніше – з дня подання заяви.
Важливо зазначити, що якщо ви вже отримуєте пенсію, ви маєте право обрати лише один вид пенсії. Перехід на пенсію у зв’язку з втратою годувальника можливий за заявою.
Як подати заяву на пенсію: алгоритм дій
Заяву з пакетом документів можна подати:
· До найближчого управління Пенсійного фонду України (далі – ПФУ);
· Через портал електронних послуг ПФУ;
· Через портал «Дія».
Період, на який призначається пенсія.
Пенсія виплачується доти, доки особа має статус зниклої безвісти.
Виплата припиняється після:
· Внесення до реєстрів інформації про встановлення місцеперебування;
· Виявлення місця поховання чи останків;
· Або визнання особи померлою.
Після офіційного визнання особи померлою, члени родини зможуть отримати пенсію на загальних підставах.
Перелік необхідних документів
· Документи, що підтверджують спорідненість або перебування на утриманні;
· Витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань;
· Витяг з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин (не раніше, ніж через місяць після внесення в ЄРДР);
· Копії паспорта та коду заявника;
· Довідка з банку про відкриття рахунку.
Юрист Адвокатського бюро
Юлія Хартова
Визначення походження дитини від батька – важливе юридичне питання. Законодавство передбачає механізми, які допомагають захистити права дитини, зокрема право на батьківство, спадщину та соціальні гарантії.
Існують такі шляхи встановлення факту батьківства після смерті чоловіка.
Відповідно до частини третьої статті 122 Сімейного кодексу України (далі – Кодекс) якщо дитина народилася до спливу десяти місяців від дня припинення шлюбу внаслідок смерті чоловіка, походження дитини від батька може бути визначене за спільною заявою матері та чоловіка, який вважає себе батьком.
При цьому, статтею 130 Кодексу передбачено, що у разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір’ю дитини, факт його батьківства може бути встановлений за рішенням суду.
Заява про встановлення факту батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.
Заява про встановлення факту батьківства може бути подана:
· матір’ю;
· опікуном, піклувальником дитини;
· особою, яка утримує та виховує дитину;
· самою дитиною, яка досягла повноліття.
У разі народження дружиною дитини, зачатої в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, здійснених за письмовою згодою її чоловіка, він записується батьком дитини (стаття 123 Кодексу).
Якщо дитина зачата в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій після смерті чоловіка, питання визнання батьківства вирішується у судовому порядку шляхом подання заяви про встановлення факту батьківства.
Заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання (частина перша статті 316 Цивільного процесуального кодексу України).
Суд у таких справах враховує всі докази, зокрема:
· ДНК-експертизу (якщо можливо отримати генетичний матеріал батька);
· наявність письмової згоди чоловіка на застосування допоміжних репродуктивних технологій;
· показання свідків, листування, інші докази, що підтверджують намір чоловіка бути батьком.
Адвокат Максим Хартов
Договір дарування – це не просто формальність, а юридичний інструмент, який має чіткі правила.
Договором дарування є правочин, за яким одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Договір, що встановлює обов’язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування (cтаття 717 Цивільного кодексу України (далі – Кодекс)).
Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, нерухомі речі, а також майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути у нього в майбутньому (стаття 718 Кодексу).
Сторони у договорі дарування
Згідно зі статтею 720 Кодексу сторонами у договорі дарування можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальна громада.
Варто зазначити, що батьки (усиновлювачі), опікуни не мають права дарувати майно дітей, підопічних.
Укладання одним із подружжя зі сторонньою особою договору дарування щодо своєї частки у спільній сумісній власності подружжя можливе лише за умови її визначення або виділу в натурі (пункт 4 глави 5 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 (далі – Порядок)).
Підприємницькі товариства можуть укладати договір дарування між собою, якщо право здійснювати дарування прямо встановлено установчим документом дарувальника. Це положення не поширюється на право юридичної особи укладати договір пожертви.
Договір дарування від імені дарувальника може укласти його представник.
У довіреності на укладання договору дарування обов’язково зазначаються прізвище, ім’я, по батькові або повне найменування обдаровуваного. У разі невиконання такої умови довіреність є нікчемною (пункт 2 глави 4 розділу ІІ Порядку).
Форма договору дарування
Форма правочину залежить від виду дарунка.
Відповідно до статті 719 Кодексу якщо дарують предмети особистого користування та побутового призначення правочин може бути укладений усно.
Договори дарування нерухомої речі, а також дарування валютних цінностей фізичних осіб між собою на суму, яка перевищує п’ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Договір дарування майнового права та договір дарування з обов’язком передати дарунок у майбутньому укладається у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми цей договір є нікчемним.
Також укладають у письмовій формі договори дарування рухомих речей, які мають особливу цінність. Передання такої речі за усним договором є правомірним, якщо суд не встановить, що обдаровуваний заволодів нею незаконно.
Договори дарування, предметом яких є земельні ділянки сільськогосподарського призначення приватної власності, нотаріально посвідчуються лише у разі відчуження таких земельних ділянок на користь іншого з подружжя, родичів (дітей, батьків, рідних (повнорідних і неповнорідних) братів і сестер, двоюрідних братів і сестер, діда, баби, онуків, правнуків, рідних дядька та тітки, племінниці та племінника, пасинка, падчериці, вітчима, мачухи). Ця вимога не поширюється на земельні ділянки несільськогосподарських угідь (крім земельних ділянок під польовими дорогами, запроєктованими для доступу до земельних ділянок) та земельні ділянки для садівництва (пункт 3 глави 2 розділу ІІ Порядку).
Обов’язки дарувальника
Якщо дарувальникові відомо про недоліки речі, що є дарунком, або її особливі властивості, які можуть бути небезпечними для життя, здоров’я, майна обдаровуваного або інших осіб, він зобов’язаний повідомити про них обдаровуваного.
Дарувальник, якому було відомо про недоліки або особливі властивості подарованої речі і який не повідомив про них обдаровуваного, зобов’язаний відшкодувати шкоду, завдану майну, та шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю в результаті володіння чи користування дарунком (стаття 721 Кодексу).
Прийняття дарунка
Право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття.
Дарувальник, який передав річ підприємству, організації транспорту, зв’язку або іншій особі для вручення її обдаровуваному, має право відмовитися від договору дарування до вручення речі обдаровуваному.
Якщо дарунок направлено обдаровуваному без його попередньої згоди, дарунок є прийнятим, якщо обдаровуваний негайно не заявить про відмову від його прийняття.
Прийняття обдаровуваним документів, які посвідчують право власності на річ, інших документів, які посвідчують належність дарувальникові предмета договору, або символів речі (ключів, макетів тощо) є прийняттям дарунка (стаття 722 Кодексу).
Договір дарування з обов’язком передати дарунок у майбутньому
Договором дарування може бути встановлений обов’язок дарувальника передати дарунок обдаровуваному в майбутньому через певний строк (у певний термін) або у разі настання відкладальної обставини.
У разі настання строку (терміну) або відкладальної обставини, встановлених договором дарування з обов’язком передати дарунок у майбутньому, обдаровуваний має право вимагати від дарувальника передання дарунка або відшкодування його вартості.
Якщо до настання строку (терміну) або відкладальної обставини, встановленої договором дарування з обов’язком передати дарунок у майбутньому, дарувальник або обдаровуваний помре, договір дарування припиняється (стаття 723 Кодексу).
Одностороння відмова від договору дарування з обов’язком передати дарунок у майбутньому
Дарувальник має право відмовитися від передання дарунка у майбутньому, якщо після укладення договору його майновий стан істотно погіршився.
Обдаровуваний має право у будь-який час до прийняття дарунка на підставі договору дарування з обов’язком передати дарунок у майбутньому відмовитися від нього (стаття 724 Кодексу).
Обов’язок обдаровуваного на користь третьої особи та правові наслідки їх порушення.
Договором дарування може бути встановлений обов’язок обдаровуваного вчинити певну дію майнового характеру на користь третьої особи або утриматися від її вчинення. Наприклад: передати грошову суму чи інше майно у власність, виплачувати грошову ренту, надати право довічного користування дарунком чи його частиною, не пред’являти вимог до третьої особи про виселення тощо.
Дарувальник має право вимагати від обдаровуваного виконання покладеного на нього обов’язку на користь третьої особи.
У разі смерті дарувальника, оголошення його померлим, визнання безвісно відсутнім чи недієздатним виконання обов’язку на користь третьої особи має право вимагати від обдаровуваного особа, на користь якої встановлений цей обов’язок (cтаття 725 Кодексу).
У разі порушення обдаровуваним обов’язку на користь третьої особи дарувальник має право вимагати розірвання договору і повернення дарунка, а якщо таке повернення неможливе, — відшкодування його вартості (стаття 726 Кодексу).
Розірвання договору дарування на вимогу дарувальника
Дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування нерухомих речей чи іншого особливо цінного майна, якщо обдаровуваний умисно вчинив кримінальне правопорушення проти життя, здоров’я, власності дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка) або дітей.
Якщо обдаровуваний вчинив умисне вбивство дарувальника, спадкоємці дарувальника мають право вимагати розірвання договору дарування.
Крім того, дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо:
· обдаровуваний створює загрозу безповоротної втрати дарунка, що має для дарувальника велику немайнову цінність;
· внаслідок недбалого ставлення обдаровуваного до речі, що становить культурну цінність, ця річ може бути знищена або істотно пошкоджена;
· на момент пред’явлення вимоги дарунок є збереженим.
У разі розірвання договору дарування обдаровуваний зобов’язаний повернути дарунок у натурі (cтаття 727 Кодексу).
Відповідно до статті 728 Кодексу до вимог про розірвання договору дарування застосовується позовна давність в один рік.
Документи, які необхідні для посвідчення договору дарування.
При посвідченні нотаріусом договору дарування мають бути подані наступні документи:
· паспорти та реєстраційні номери облікової картки платника податків;
· довіреність (якщо діятиме представник);
· якщо договір за участю юридичної особи, документи які підтверджують правоздатність та дієздатність юридичної особи;
· документи, які підтверджують право власності відчужуваного майна;
· згода подружжя (у разі розпорядження спільним майном подружжя);
· оцінка об’єкта дарування (у разі якщо передбачена сплата податку).
Однак слід звернути увагу, що вказаний перелік не є вичерпним, оскільки все залежить від виду майна, яке буде подароване, сторін такого договору та інших факторів, про що має роз’яснити безпосередньо нотаріус (державний нотаріус державної нотаріальної контори чи приватний нотаріус) при посвідченні договору дарування.
Адвокат Максим Хартов
Перехід прав та обов’язків померлої особи здійснюється за законом або за заповітом. У випадку спадкування за заповітом остання воля спадкодавця є визначальною, і він має право самостійно визначити коло осіб, які отримають його майно. Натомість спадкування за законом для осіб, що перебували у фактичних шлюбних відносинах (цивільних чоловіка чи дружини), є ускладненим, оскільки такі особи не належать до спадкоємців першої черги. За відсутності зареєстрованого шлюбу вони мають право на спадкування у четвертій черзі.
Щоб отримати цю можливість, необхідно у судовому порядку довести факт проживання із спадкодавцем однією сім’єю не менше як 5 років до часу відкриття спадщини. Лише після задоволення судом заяви та у разі відсутності спадкоємців попередніх черг, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, цивільна дружина/чоловік отримують право на спадкування.
Які існують виключення для зміни черговості спадкування?
У деяких випадках тривале проживання однією сім’єю є досить вагомим фактором для того, щоб зробити виключення та надати особі право спадкувати раніше.
Відтак черговість одержання за законом права на спадкування може бути змінена нотаріально посвідченим договором заінтересованих спадкоємців, укладеним після відкриття спадщини (тобто особи з четвертої черги у разі домовленості зможуть спадкувати разом з особами першої черги). Проте цей договір не може порушити прав спадкоємця, який не бере у ньому участі, а також спадкоємця, який має право на обов’язкову частку у спадщині.
Крім того, особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
Як довести факт проживання у цивільному шлюбі?
Визнати пару такою, що проживала однією сім’єю, можна лише за наявності сукупності підтверджувальних фактів.
Доказами, які доводять серйозність стосунків та наявність взаємних прав та обов’язків є:
· спільне проживання чоловіка і жінки;
· спільний побут;
· взаємні права і обов’язки;
· купівля майна для спільного користування;
· участь у витратах на утримання житла, його ремонт;
· надання взаємної допомоги;
· наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням;
· інші обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Отже, цивільний шлюб, попри свою поширеність у сучасному суспільстві, не надає автоматичних юридичних гарантій, особливо у питанні спадкування. Лише доведення факту спільного проживання однією сім’єю може стати підставою для визнання права на спадок, проте цей процес є складним і потребує відповідного судового рішення.
Адвокат Максим Хартов
Можливість реалізувати своє право на спадкове майно залежить від – часу, місця відкриття спадщини, строки у які потрібно подати заяву на її відкриття. Спадкоємець ризикує втратити таке право, якщо без поважних причин не подасть заяву на прийняття спадщини вчасно.
Час відкриття спадщини
Згідно зі статтею 1220 Цивільного кодексу України (далі – Кодекс) спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.
У випадку, якщо протягом однієї доби померли особи, які могли б спадкувати одна після одної, спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з них. Такий підхід до відкриття спадщини і у випадку, якщо кілька осіб, які могли б спадкувати одна після одної, померли під час спільної для них небезпеки (стихійного лиха, аварії, катастрофи тощо).
Місце відкриття спадщини
Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.
Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини. Якщо об’єктів нерухомого майна декілька місцем відкриття спадщини є місцезнаходження одного із об’єктів цього майна на вибір спадкоємців.
За відсутності нерухомого майна місцем відкриття спадщини є місцезнаходження основної частини рухомого майна, наявність якого може бути підтверджено свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу, випискою з реєстру власників іменних цінних паперів, ощадною книжкою, договором банківського рахунку тощо.
Після смерті військовослужбовців строкової служби, а також осіб, які навчалися в навчальних закладах, що розташовані поза місцем їх проживання, місцем відкриття спадщини визнається те місце, де вони проживали до призову на строкову військову службу або до вступу до відповідного навчального закладу.
Якщо особа проживала у будинку-інтернаті для громадян похилого віку та осіб з інвалідністю, іншому закладі соціального призначення, місцем відкриття спадщини вважається місцезнаходження відповідного закладу.
У разі, якщо особа утримувалася в установі виконання покарань, місцем відкриття спадщини вважається останнє місце проживання до застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або відбування покарання.
Після смерті фізичної особи, яка проживала на території монастиря, храму, іншої культової будівлі, місцем відкриття спадщини вважається місцезнаходження відповідної будівлі (пп. 1.12. п. 1 глави 10 розділу II Порядку).
Якщо спадкодавець мав останнє місце проживання на території іноземної держави, місце відкриття спадщини визначається відповідно до Закону України «Про міжнародне приватне право».
Спадкова справа заводиться нотаріусом за місцем відкриття спадщини, або будь-яким нотаріусом незалежно від місця відкриття спадщини у випадках, якщо місцем відкриття спадщини є населений пункт, на території якого органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, територія, на якій ведуться активні бойові дії, або тимчасово окупована російською федерацією територія, щодо яких не визначено дату завершення бойових дій або тимчасової окупації, дату відновлення здійснення своїх повноважень органами державної влади у повному обсязі.
Для того, щоб дізнатися, чи вже відкрита спадкова справа та де, можна звернутися до будь-якого нотаріуса зі свідоцтвом про смерть або іншим документом, що підтверджує факт смерті заповідача, спадкодавця, який за допомогою Спадкового реєстру може отримати цю інформацію.
Хто має право на спадкування: перелік осіб
Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (стаття 1223 Кодексу).
Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Але прийняття і відмова від прийняття спадщини можуть мати місце щодо всього спадкового майна. Спадкоємець не вправі прийняти одну частину спадщини, а від іншої частини відмовитись. Спадкоємець, який прийняв частину спадщини, вважається таким, що прийняв усю спадщину.
Зауважуємо, що спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Тобто протягом 6 місяців від дня відкриття спадщини.
Згідно з пп. 3.20 п. 3 глави 10 розділу II Порядку факт постійного проживання спадкоємця зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини підтверджується:
· витягом з реєстру територіальної громади;
· довідкою про реєстрацію місця проживання;
· іншим документом, що може підтверджувати відповідний факт.
Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою — четвертою статті 1273 цього Кодексу. Тобто, якщо не було подано заяву про відмову від прийняття спадщини з дотриманням вимог, встановлених законодавством.
Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Подання заяви про прийняття спадщини
Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Варто зазначити, що заяви про прийняття спадщини або відмову від її прийняття подаються спадкоємцем особисто нотаріусу у письмовій формі. Заяви, складені від імені спадкоємців їх представниками, що діють на підставі довіреностей, не приймаються.
Особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право подати заяву про прийняття спадщини без згоди своїх батьків або піклувальника.
Заяву про прийняття спадщини від імені малолітньої, недієздатної особи подають її батьки (усиновлювачі), опікун.
Подати заяву можна декількома способами:
· Особисто прибути до нотаріуса. У цьому випадку нотаріальне засвідчення справжності підпису на заяві не потрібне.
· Надіслати заяву засобами поштового зв’язку чи надіслати заяву, підписану кваліфікованим електронним підписом або удосконаленим електронним підписом, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису спадкоємця, технічними засобами електронних комунікацій. Справжність підпису на таких заявах має бути нотаріально засвідченою.
Особа, яка подала заяву про прийняття спадщини, може відкликати її протягом строку, встановленого для прийняття спадщини.
Строки для прийняття спадщини
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Якщо виникнення у особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття. Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він продовжується до трьох місяців (стаття 1270 Кодексу).
Тобто протягом вказаного строку спадкоємці мають подати заяви на прийняття спадщини, щоб не було ризику втратити свого права на спадкування.
Адвокат Максим Хартов
Судебное решение об установлении или оспаривании отцовства — это только часть процесса. Чтобы юридически закрепить или изменить статус отца, необходимо внести изменения в соответствующие документы.
Если отцовство устанавливается через суд
При отсутствии согласия между родителями или невозможности его получить вопрос отцовства решается в судебном порядке. Суд оценивает любые допустимые доказательства — от свидетельских показаний до результатов ДНК-экспертизы.
Кто имеет право обратиться в суд:
· мать ребенка;
· опекун или лицо, фактически его воспитывающее;
· сам ребенок после достижения совершеннолетия;
· мужчина, считающий себя отцом.
Важно учитывать сроки. Если ребенок рожден в браке женщины с другим мужчиной, лицо, считающее себя отцом, имеет один год для обращения в суд. Течение исковой давности начинается со дня, когда оно узнало о своем отцовстве.
Отдельное внимание следует уделить содержанию решения суда. В его резолютивной части должны быть указаны все данные, необходимые для государственной регистрации: ФИО отца, дата рождения, гражданство, а также номер и реквизиты актовой записи о рождении ребенка.
Если отцовство оспаривается
Мужчина, который записан отцом, но не имеет кровного родства с ребенком, имеет право оспорить свое отцовство и исключить сведения о себе из актовой записи о рождении ребенка.
Впрочем, закон предусматривает ограничение. Оспаривание невозможно, если лицо во время регистрации знало, что не является биологическим отцом, или дало согласие на применение вспомогательных репродуктивных технологий в соответствии со статьей 123 Семейного кодекса. Также спор не допускается в случае смерти ребенка.
Действия после вступления решения в законную силу
Судебное решение не изменяет данные в свидетельстве о рождении автоматически.
После вступления решения в законную силу необходимо обратиться в отдел ГРАГС с заявлением о внесении изменений в актовую запись. Подаются:
· реквизиты решения суда (его копия, если оно принято иностранным судом),
· паспорт заявителя,
· оригинал свидетельства о рождении ребенка.
После внесения изменений орган ГРАГС выдает новое свидетельство с актуальными сведениями.
Адвокат Максим Хартов
Смерть боржника не означає автоматичного припинення виконавчого провадження.
Законодавство України та правова позиція Великої Палати Верховного Суду передбачають, що в таких випадках першочергово має бути вирішено питання процесуального правонаступництва, тобто заміни сторони у виконавчому провадженні
Яким чином здійснюється заміна сторони у виконавчому провадженні?
У разі смерті боржника виконавче провадження підлягає зупиненню, а не закінченню.
Закінчення виконавчого провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 39 цього Закону можливе лише у випадках, коли:
· відсутні спадкоємці;
· відсутнє майно, на яке може бути звернене стягнення;
· або відповідні правовідносини не допускають правонаступництва.
Таким чином, закінчення виконавчого провадження у зв’язку зі смертю боржника можливе лише після встановлення відсутності правонаступників або відсутності майна, що може увійти до складу спадщини.
Якщо правовідносини допускають правонаступництво, державний виконавець за власною ініціативою або за ініціативою стягувача чи іншої заінтересованої особи звертається до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження — померлого боржника — його правонаступниками (спадкоємцями). При цьому він зупиняє провадження, керуючись пунктом 5 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження».
На підставі ухвали суду державний виконавець виносить постанову про заміну сторони та продовжує виконавчі дії вже щодо спадкоємців.
Межі відповідальності спадкоємців
Стягнення може бути звернене виключно на майно, яке перейшло до спадкоємців у порядку спадкування.
Відповідно до ст. 1282 Цивільного кодексу України:
· спадкоємці відповідають за борги спадкодавця лише в межах вартості отриманого спадкового майна;
· кожен спадкоємець несе відповідальність пропорційно своїй частці у спадщині;
· у разі неотримання спадкового майна обов’язок відповідати за боргами померлого не виникає;
· особа, яка відмовилася від спадщини, не несе жодної відповідальності за зобов’язаннями спадкодавця.
Арешт майна після смерті боржника
У разі смерті боржника арешт на його майно, накладений у межах виконавчого провадження, як правило, може зберігатися на період зупинення виконавчого провадження.
Наявність арешту в державних реєстрах може бути підставою для відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину — до моменту:
· заміни боржника його правонаступниками;
· або зняття арешту в установленому законом порядку.
·
Правова позиція Великої Палати Верховного Суду
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що смерть боржника слід розглядати як вибуття сторони виконавчого провадження, а не як безумовну підставу для його закінчення. Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 523/2357/20 (провадження № 14-11цс22).
Велика Палата дійшла висновку, що:
· грошові зобов’язання боржника входять до складу спадщини;
· процесуальне правонаступництво у виконавчому провадженні у разі смерті боржника є можливим, якщо правовідносини це допускають;
· державний виконавець у такій ситуації зобов’язаний зупинити виконавче провадження та ініціювати питання заміни сторони.
Якщо навіть виконавче провадження було закінчене у зв’язку зі смертю боржника, і виконавець при цьому не врахував вимоги законодавства щодо можливого правонаступництва, постанову про закінчення виконавчого провадження можна оскаржити у суді. У разі задоволення скарги судом можна вирішувати питання щодо заміни сторони виконавчого провадження правонаступником.
Адвокат Максим Хартов
m.hartov@ukr.net max.khartov@gmail.com
Україна, м. Одеса, вул. Мала Арнаутська, 3
